Політика України в галузі екології після Майдану змінилася мало. 24 квітня в Міжнародному виставковому центрі зібралися активісти екологічних організацій і виробили критерії взаємодії із бізнесом і владою в нових умовах. З бізнесом вирішили що можна працювати, а з державою...
Екологічним організаціям складно співпрацювати і з бізнесом і з державою.
З бізнесом складно через не завжди ясні наміри підприємств і сумнівну репутацію. А із державою — через потребу постійно її підштовхувати до взаємодії. Ще існують проблеми реформи Громадської ради при Міністерстві екології, слово якої мало важить при виробленні політичних рішень. Проблеми дієвості громадських рад є актуальними чи не для всіх державних відомств від Державної пенітенціарної служби до Міністерства екології і решти міністерств.
Деталі й критерії співпраці екологічних активістів з бізнесом
Екологічні активісти хочуть співпрацювати з державою і з бізнесом. Бізнес може допомагати як матеріально, а від держави чекають, що вона буде підтримувати законодавчо чи, хоча б не заважати діяльності екологічних активістів.
Ольга Мончак, Голова Української молодіжної кліматичної асоціації: Якщо якийсь олігарх, чи якийсь монополіст в енергетиці проспонсорує діяльність по викриттю своїх корупційних схем, то він наступить на горло своїй власній пісні і заплатить за створення технологій, які їх же з’їдять. Важливо слідкувати щоб ми так не робили, щоб не працювали із кампаніями чиї дії суперечать нашій місії, візії. Ми вступаємо в порочне коло. І це сумно.
Андрій Зінченко, співзасновник платформи “Greencubator”: Якщо ми зможемо виробити певні принципи, певні критерії. Так це дуже складно це узгоджувати, але якщо ми це виробимо, то зрештою у нас буде що за таких умов ми працюємо, за таких не працюємо. Тобто, у нас буде набір критеріїв чіткий і зрозумілий і тоді ми будемо як профспілка, в якій двоє працівників нічого не важать, але там де є переважна більшість за потужністю громадських організацій. Тільки тоді такою спільнотою ми зможемо діяти.
Ірина Замуруєва і Роман Британчук, співкоординатори ініціативи “Зробимо Україну чистою”: Громадські організації піднімають проблеми. Бізнес іде за ними. Екологічні ініціативи в Україні точкові. Бізнес не відчуває тиску і взаємодії. Для цього потрібні ЗМІ, які б співпрацювали із громадськими організаціями.
Якщо бізнес каже що він підтримує екологію, але випускає нездорову їжу, то його ми точно не можемо підтримувати.”
Дар’я Євдокимова, екоактивістка із Севастополя: Завжди можна впливати на таку компанію. Наприклад, можна заставити “Шелл” виробляти біопаливо, тому що на нього є попит. Якщо ми приходимо в ресторан, який продає м’ясні продукти ми можемо сказати: “Я хочу пісне меню.” І так ми зможемо створювати попит на більш етичну продукцію і цим ми показуємо, що така співпраця можлива. Тоді ми кажемо, що будемо піарити їх на нашій акції, тільки тоді, коли вони зроблять пісне меню. Якщо такий варіант для них неприйнятний, то ми не можемо їх підтримувати.
Активістка ініціативи “Зробимо Україну чистою”: Негативні приклади: данська компанія “Даноша,” яка має свиноферми у Калуському районі Івано-Франківської області і “Миронівський хлібопродукт”. Вони публічно показують, що в них там біогазові установки і все екологічно. З одної сторони вони показують, що все роблять правильно з точки зору правильної утилізації. А з іншої сторони там страшно смердить. У них теорія розходиться з практикою. Вони навіть договори присилають і заставляють їх підписувати, тому що вони, ніби-то, все роблять правильно і для людей. А з іншого боку не судитися ж мені з ними за то що вони стараються бути екологічними, розказують, показують.
Громадські організації і держава
Держава вдає, що кооперується із громадськими організаціями. Вони державі не заважають, а часто навіть полегшують роботу.
Ігор Сущенко, виконавчий директор Благодійної організації “Вчителі за демократію та партнерство”: У чому полягає співпраця з державою? У нас є продукт хороший. У держави його нема. У нас є гроші в держави їх нема і ніколи не було в освіті. Вони на інше, може йдуть. Але питання в тому, що ми можемо заповнити дуже велику кількість тощо що держава мала би робити, але не здатна. Наприклад, зараз закінчується ООН-івська програма “Освіта для сталого розвитку,” розрахована на декаду. Україна підписалася, що ми будемо її втілювати. Через 5 років після початку декади громадські організації почали щось робити. Почала робити “Мама-86,” ми взялися робити програму уроків для сталого розвитку, а ще розробили посібник. Зараз вони викладається в тисячах шкіл по всій Україні і є обов’язковими. Але це за рахунок громадської організації. Далі ми віднесли проект в державні органи, вони сказали: “Робіть.” Вони не заважають робити. Держава спочатку про проекти не знає. Ми ніколи Міністерству освіти про це не говоримо. Наприклад, сьогодні півтори тисячі викладачів викладають в школах “Уроки сталого розвитку.” Це мільйони, але платить їх держава. Це маніпулювання державою в своїх інтересах, але це цікаво і це корисно.
Андрій Зінченко: Держава — величезна бюрократична організація і у всякої бюрократичної організації є універсальні закони. Універсальний закон говорить про те, що в неї з’являються свої інтереси. Як то кажуть, інститути завжди захищатимуть ті проблеми, заради вирішення яких вони були створені. Відповідно, чому все це так запустилося? Тому що ви їм дали матеріали для звітування. Мене колись найняв один фонд проводити тренінги, які я особисто вважаю абсурдними. Вони абсурдні, але я получаю за них гроші. І потім я починаю розуміти що я став для них постачальником хороших якісних звітів. Їх вони пакують і відправляють вище в свої західноєвропейські штаб-квартири. Там їх гладять по головці і на наступний рік дають більше грошей. Така сама логіка держави. Бюрократ отримує свої винагороди”
Роман Британчук: В рамках нашої акції, коли ми їх залучаємо до нашої активності, то дуже важливо що є діалог, ми стаємо партнерами. І вже тоді важливо, що ми можемо до них приходити і казати: “Ми ж партнери. Давайте ось таку ініціативу зробимо.” Не бійтеся партнерів, які вам поки нічого не дають. Запрошуйте їх на прес-конференції, де вони зможуть бути частинкою чогось більшого.
Ольга Мончак: Є два варіанти співпраці держави і громадських організацій. Перший “базовий” рівень це коли держава допомагає організації фінансово, матеріально чи податково. Що у нас дуже мінімально присутнє. І є прогресивний вид, коли громадська організація сідає з державою за стіл і співпроектує плани спільного розвитку. І тут є такий механізм співпраці як громадські ради при міністерствах. Але вони зараз недієві, тому що нема впливу їх на міністерство. Це — приклад догоджання. Тому що коли громадська рада запрошується, то всі члени громадських організацій сидять на зустрічі з міністром, вони говорять свої пропозиції Все це записується в гарний протокол, а потім в міністерстві приймається рішення, яке відношення не має до того протоколу. Цей механізм — величезна сфера для нашої роботи.
Андрій Зінченко запропонував робити зміни знизу і поступово вкорінювати їх в систему держави, до того часу, поки зміни знизу не стануть незворотнім.
Коментарі
Дописати коментар